Шкурка шліфувальна в рулонах

Виробництво та різновиди шліфувальної шкурки

Хоча винахідником наждачного паперу по праву вважається англійський ремісник Джон Оукей, який жив у середині ХІХ століття, все ж спочатку використовували шліфувальну шкурку ще в ХIV столітті китайські умільці. На пергамент наносили шар натурального, що клеїть речовини і засипали її піском, твердими насінням рослин або товченими черепашками – доступним абразивним матеріалом. Перший серійний виробник наждачки замість дорогого пергаменту використовував щільний папір, пізніше – тканина, а в якості абразиву – подрібнене скло.

Сучасне виробництво шліфувальної шкурки на паперовій і тканинній основі

З плином часу принцип виготовлення абразивної шкурки не змінився, але технології виробництва зробили крок далеко вперед. Крім механізації та автоматизації підприємств значно розширився перелік матеріалів, що використовуються для випуску різних видів продукції.

Незважаючи на те, що основою для виготовлення шліфувальної шкурки служить щільний папір, бавовняна і поліестерова тканини, фібра (целюлоза, просочений хлористим цинком), спеціальні матеріали, отримані шляхом склеювання паперу з тканиною, за звичкою ми називаємо шлифшкурку наждачним папером.

В якості в'яжучих матеріалів можуть застосовуватися органічні та синтетичні речовини:

• міздровий клей – натуральний продукт, який іде на виготовлення невлагостойкой шліфувальної шкурки на паперовій основі;
• фенолоформальдегидные і карбамідоформальдегідні смоли, створені на основі епоксидних смол та лаків, які мають вологостійкістю і антистатичними властивостями.

Нанесення абразивного речовини на основу, покриту шаром сполучної речовини, може проводитися двома способами:

1.       Механічне розподіл шлифзерна або порошку методом відкритої, напіввідчиненої і закритою насипання. При цьому абразивну речовину розподіляється хаотично, а одержувана шліфшкурка впливає на оброблюваний матеріал неагресивно.

2.       Шлифзерна, распределяемые на основу в электростатическом поле, вертикально вдавливаются, создавая более агрессивную шлифшкурку преимущественно на тканевой основе. Она снимает значительно больший слой шлифуемой поверхности.

 Виды и маркировка шлифовальной шкурки

Помимо того, что бумага наждачная может быть водостойкой и неводостойкой, она может выпускаться в рулонах, отдельных листах, а также в форме бесконечных лент.

Нескінченна стрічка шліфувальна являє собою смугу наждачки, краї якої скріплені встик або внахлест під різними кутами. При цьому лінія з'єднання повинна бути більш міцною, ніж сама основа шкурки.

Для удобства на шлифовальную ленту, рулоны или листы наносится маркировка, в которой обозначены длина и ширина изделия, серия и зернистость. Геометрические параметры помогают определиться с выбором ленты, которая подойдет для шлифмашины, станка или ручного инструмента. Зернистость указывает на то, какая фракция шлифзерна или порошка использована для изготовления данного вида наждачной шкурки, а, следовательно, для обработки какого материала ее применяют.

Зернистість шліфувальної стрічки може позначатися по міжнародному стандарту FEPA або ISO 6344 (Р12 – Р2500), а на пострадянському просторі зустрічається позначення по Гост 3647-80. Для самої дрібної наждачного паперу в Гості передбачена маркування М, яка ставиться перед певним числом і означає скорочення від «мікро», наприклад М40. За неписаною традицією найдрібнішу шкірку часто називають нульова наждачний папір, хоча вона має свій номер зернистості.

В якості абразивного матеріалу застосовується шліфзерна, шліфпорошків та мікропорошки електрокорунду нормального і білого, карбіду кремнію зеленого і чорного, граната, алмазу та ельбору.